Серцеве рад о

З мого восьмого поверху відкривається гарний вид,
Але трішечки сумно, бо ти його не побачиш.
Ти з далекого сходу мій сонцевид,
Та навряд чи відтіль ти мене пробачиш.
Далечінь поміж нами скорила собі усе,
Навіть вічне кохання схилилося та вмирає.
Вже ніколи не буде розмов «про все»,
Серцеве радіо хвиль твоїх не приймає.
З мого восьмого поверху падають небеса,
Я тримаю останні мочання зів’ялі квіти.
На них збираються сльози, немов роса,
Намагаючись знову їх оживити…
Мої думки чимось схожі на кораблі,
Все пливуть серед бурі за течією.
Чи зображено щастя на цьому тлі?
Любов наша буде тепер чиєю?
У мені не кохання, в мені – війна,
Скільки мрій поховала посеред бою.
Скільки душ и сердець потопила вона.
Сотні шансів залишитись не собою.
Сотні поглядів, доторків, сотні слів,
Розкажи мені, що у тобі мовчить?
Бо кохання — в’язень нервових вузлів,
Виривається, тісниться та кричить.
З мого восьмого поверху все інакше,
Надто просто та вітряно на душі.
Відтепер я ніколи на стану слабше,
Ніж у цьому написаному вірші.
…І якщо сонце навіки згасне,
Бо йому ми і наш світ набрид.
З мого восьмого поверху буде, власне,
Невимовно яскравий та гарний вид.