Давай позмогаймось за нове життя.
Ти мені подаруєш нічку.
Назад небуде вороття.
Так як дважди незаходять в річку.
З подякою склодаючи долоні.
Не відведу очей з тебе, ти поряд.
О як палає кров у скроні.
І з глузду зірки ночей зводять.
Давай позмогаймось за нове життя,
Їх обличчя будуть на тебе дуже схожі.
І навіки збережеться у історії це миття.
Вони у похилості нас захистять від ворожі.
Давай позмогаймось за нове життя
© Copyright: Людмила Дубищева, 2016
Свидетельство о публикации №116120407492
Свидетельство о публикации №116120407492
Рецензии