Наставление молодого отрока...

Афоризм:
“Життя — є мудрість, а в ній Бог!”



Життя - є мудрість, що лунає,
Та стежку божу відкриває,
До неба, долу, та до хати,
Щоб в батька, матері, спитати:
— Навіщо світу та Любов?
Що сльозно в серденькі співає,
На грубість, війни, та на кров,
Та світа білого чекає!
— Наш любий синку: Це життя!
Воно болюче, та вразливе.
Бо ти людина, з небуття,
Що маєшь серце справедливе.
— Навіщо бог таке створив?
Щоб душі маялись на світі...
Та ще в пітьмі, за це любив,
Красиві очі в розмаїті.
— Земля людині — запорука,
Свідома жінка міркувань.
Щоб слово боже, як наука,
Не мало в серді тих вагань;
Які підбурюють зневіру,
Та чинять опор до душі.
Тебе кидаючи у прірву,
Де серце тане у вогні:
Життя! пекельного від болю,
Слабкого тіла, та душі.
Бо божа мудрість, має волю,
Яку ти носиш в самоті...
— Хіба можливо так терпіти?
— А як же синку, всіх навчити?
Щоб люди бачили красу,
Та мали б серце розуміти:
Чи бога знати на страху?
Він дуже мудрий, а ми діти,
Які ще бавляться в життя.
А всіх людей: Куди подіти?
Які не знають каяття!
— Але ж до храму вони ходять,
Та мають віру в чудеса.
— А як за фірткою, осудять,
Коли дівчина, як краса...
Та на базарі вони дурять:
Бо бог пішов на небеса...
Вони самотні, та блукаюсь,
По різним сектам на землі
І потаємно промовляють:
“Як не згоріти б у вогні!”
Хіба до бога поспішають?
Не тілом! Серцем в небеса.
Хіба в коханні зігрівають?

— Бо може бог не воскреса?

Автор:
Спитав їх син, та до ікони...
Пішов молитися в Хресті.

— Невже ти віриш, в те, що Бог,
Як сонце сяюче у небі,
Зійде на землю як Сварог
І буде ідолом на клумбі?
Таке присниться у вісні,
Як диво янгольске вітає.
А те що може у житті,
Такого бога не буває...
Бо це Земля!
І карму носить,
Людина смертна у душі.
А бог на небі
Свое робить,
До поки світ не заживе,
В едино світлому добрі.
Коли людина помудріє:
Бо на землі — вона є Бог!
Тоді і розум зрозуміє,
Який у бога монолог...
— Тато! Мамо! Як же жити?
— Синку. Треба серцем їх любити,
Та від неба все творити.
Крок людини — є мета!
Радість в щасті до добра!
А самотність і печаль,
Кривда гірка, не мораль -
Гублять серце, розум, віру,
В руки взявшись за сокиру;
В лиходія, та чьортяку,
Та на зломану гілляку,
Таки будеш все життя,
Пити з горя, та виття...
Щоб такого не було,
Май родину однодумців,
Та збудуй своє житло,
Щоб на заздрість самогубців,
Вони бачили твій труд,
Та не лізли в сором, бруд...

Автор:
На подвір'я завітала,
Як калина: Ох чьорнява!
Донька вчителя з села,
Мов би пролісок, весна.

— Ось наш сину: Янгол серця,
В хату чисту завітав.
Ось дівчина від творця,
Яку боженька і дав...
Розум маєшь, серце теж:
Чого в ступорі ти ждеш!

Автор:
Щоб життя було як мудрість,
В серці маючи ту гідність!
Треба діяти на милість,
Щоб хоробро мати стійкість!
Від прийдешнього життя,
Та звабливості і зла.
Щоб дорослий, та маля,
Мали в серці два крила...
© Copyright: Yura Eolas-Shanti
2016