А сина я назву

А сина я назву твоїм ім'ям.
Не те щоб досі я тебе любила:
Моїй любові квіт уже зів'яв,
Я досить довго себе в ній губила.

Я досить довго плакала ночами,
Так тихо, тихо, щоб ніхто не знав.
А ти, послухай, поведи плечами, –
Бо добре знаєш що мене впіймав.

А ти скажи, це се ж бо не твоя вина,
Бо добре знаєш, що мене зламав.
Всередині мене так довго йшла війна,
Ти ж пів життя мого забрав.

Було це так давно, що майже не згадаю,
А час все далі й далі плине, не спиня.
Що більше ти в минулому, то більше рани я латаю:
Дивлюсь в майбутнє, де дорога синя.

Тебе любила так, що аж ненавиділа.
Це було перше, найцінніше, та живе...
Я так горіла, що у огні тліла.
Один лиш висновок - це все шкідливе.

Чи правильно спалити всі мости?
Чи краще пам'ятати, берегти?
Усеодно, бо буря вередлива, все зможе замести,
Та довго, довго десь у собі стерегти.

Тому я сина все ж назву твоїм ім'ям:
Він буде не такий як ти порожній!
Повір, мій квіт любові точно вже зів'яв,
Але мій син на тебе буде іменем хоч схожий!