Лист Сергiя Нiгояна

Я до тебе пишу, ніби завше, гарячою кров’ю,
навіть тут, у Раю, некомфортно живому мені.
Переплутались туга зі злістю й святою любов‘ю,
неcпокійно на небі душі поміж хмар навіть в сні.

Ниють зламані крила, не гоються зболені рани,
зовсім став неможливим крилатий політ в майбуття.
Я тепер зрозумів, що зумів, розірвавши кайдани,
дарувати народу можливість змінити життя.

Знову брешеш чому? Чом крадеш ти нахабно й безмірно?
Чи плекаєш надію, що зійде все зрештою з рук?!..
До одвічних сувоїв буття неодмінно, невпинно,
похвилинно записано, Петрику, кожен твій рух.

Вже не в силах сьогодні нічого я більше зробити,
але знай, що не будуть безкарними всі твої дні.
Обіцяю у снах твоїх бути щоночі, щомиті,
Україна допоки конатиме в горі й війні.

Я до тебе пишу і писати довіку ще буду,
доки Неньку терзатимеш з любими друзями ти.
Доки мла упаде і прокинуться згорені люди,
доки сонце не зійде й не згинуть закляті „брати“.
Доки землю не ритимуть більше криваві кроти!

листопад, грудень 2016