Будто и не знал ее...

+ + +

Будто и не знал ее.
Всю ночь.
снег размеренно, убийственно ложится.
И деревья смотрят прямо в лица,
и своих лиц не отводят прочь.

Будто вылетает из краев,
где ему и холодно, и тесно.
Входит ночью. словно житель местный
в город, что оставлен без боев

- Не смотри, - попросит - Не сейчас.
Еле держишь обещанья эти.
И глаза откроешь на рассвете.
И увидишь. Все, как в первый раз.

Как впервые – скрещенность следов,
школьный двор в горячем детском гвалте.
Будто никогда ее не знал ты,
будто этих не видал снегов..

Будто ночи острые ножи
крепко ты не зажимал в ладонях.
Снег поутру ляжет на кордонах,
за ночь снег очертит рубежи.

Снег идет – ее, наверно, диво.
Снег, что дышит, падает без сил.
Будто и не ждал ее ревниво,
не держал,
не видел,
не любил.

с украинского перевел А.Пустогаров

+ + +
Ніби і не знав її.
Всю ніч
сніг летить – розмірено і вбивчо,
і дерева дивляться в обличчя,
не відводячи своїх облич.

Ніби вилітаючи з країв,
де було захолодно й затісно,
входить поночі в порожнє місто,
кинуте надвечір без боїв.

І вона говорить:
«Не дивись».
І тримаєш марну обіцянку.
І розплющиш очі на світанку,
і побачиш. Вперше. Як колись.

Все як вперше – плетиво слідів,
теплий галас на подвір’ї школи.
Ніби і не знав її ніколи.
Ніби і не бачив цих снігів.

Ніби ночі точені ножі
не тримав, затиснувши, в долонях.
Сніг до ранку ляже на кордонах.
Сніг окреслить межі й рубежі.

Ніби він з її найбільших див –
сніг, що захлинається і дише.
Ніби і не знав її раніше,
не тримав,
не бачив,
не любив.
01/12/16