Я вызову зависть

  Я викличу заздрість.

Я викличу заздрість
У друзів моїх,
Бо я маю щастя,
Що тебе я зустрів.

Твоя врода то справжня,
Незрівняна краса,
Ти дієш на мене,
Як на землю весна.

Ти моє кохання,
Ти пісня моя,
Ти вся пожадання,
Мене вабиш що дня.

Ми підем гуляти
З тобою удвох,
Тебе цілувати
Буду знову і знов.

Я викличу заздрість,
У друзів моіх,
А що буде далі?
Зрозуміло без слів.


Звичайно,на рахунок того,що було далі,все залежить від уяви читача. Але насправді,далі ось що було: він, як у пісні співається цілував її знов і знов.ЇЇ дуже подобалася його гарячість та проте вона знайшла сили в собі зупинити його і запитала:
-Ти справді кохаєш мене?
-Так,моя люба,ти знаєш!-була відповідь юнака.
-Так,знаю,але до шлюбу не кличеш,-продовжила дівчина.
-Саме цим вечором я і збирався це зробити, сказав хлопець.

Він перестав її цілувати. Достав з кишені золоте колечко,встав на одне коліно,та й спитав:
-Кохання моє,щастя моє,господиня серця мого, чи підеш за мене?
Почуття переповнили її груди, вона хотіла промовити багато гарних і ласкавих слів своєму коханому, та лиш промовила:
-Так,любий.

02/12/2016.