Кришиться сонце до склянки нічної зі сталі.
В потязі простір обмежений. Верхня полиця з краю.
Всі намагаються спати, від декого пахне потом.
Важко дихати носом. Буду дихати ротом.
В вікні пробігають стрімкі, квадратні примари.
Примари щасливих домівок дітей з батьками.
Сусід коло мене занадто привітний. Зі сходу.
Залізу на верхню полицю. Не виніс його природу.
А він все говорить зімною, хоч й спати я намагаюсь.
Лише дві години, та вічність я вже тіліпаюсь.
Нічний плацкарт - це не рідня, і не родина.
Нічний плацкарт - окрема країна.
Плацкарт
© Copyright: Ваня Брикулець, 2016
Свидетельство о публикации №116112804817
Свидетельство о публикации №116112804817
Рецензии
