Але я ж не казки, не романи, ні, навіть, маленькі повісті,
Але я ж те зайве, що барахтається в твоєму просторі.
Але я ж не тварина, людина, навіть не жінка.
Я те сукно, що ти чипляєш на ялинові гілки.
Я огидні вокзали, я, мабуть, нудотна кава,
Що вранці ти вариш до ліжка білявок.
Я зелена калюжа, я тупий пірочинний*
Не вскрию ран, але зроблю відмітини.
Але я ж не слова, що ти читаєш у книжці,
Я ж не правда, яку ти ховаєш в підпіллі
М'якої, як пір'я, вата, душі.
Я, всього навсього, темрява,
Яка огортує вулиці та ліхтарі.
Я, всього навсього, час, якого в тебе більше немає
Я просто буття, я ріп'яхами чипляюсь
До твого кохання чи усмішки
Знай же:
Я - минуле. І мене ніхто ніколи (навіть ти) не знайде.
*огидний переклад - це авторське.
Маленьке усе
© Copyright: Левиза Никулина, 2016
Свидетельство о публикации №116112609950
Свидетельство о публикации №116112609950
Рецензии
