ВОНА

Вона, почувалася за ним мов за стіною
та смакувала до кави щоранку, його, поцілунковий привіт,
але повстала стіна, поміж ними, яка кимось (навмисне) не називалась війною,
а лише огорталася щільно в кілкого чекання щоденний дріт.

Вона, не здавалася в полон до суму й старалася бути собою,
коли відчувала на відстані, його, холодно-гарячий піт.
Вона, як і він, готувалася миттю до бою
наливаючи до спустошених пляшок
коктейль із пекучо-терплячих бід.

Вона, розбивалась пляшками об стіну в безглузді двобою
та збираючись знову пазлами у незримий граніт,
не природно так, рано вкривалася сивиною,
яка непринадно підкреслювала кожної (передчасної) зморшки слід.

Вона, незоглянулася, як зробилася з жінки вдовою,
не відчула, як осколками впявся у губи поцілунку останнього лід
й, вже осознано так, обнімаючись із труною,
притуляла, до нього, увесь свій незміримо-незмирений світ.
(ХТ 23.11.2016)