На Майданi

Я була на Майдані минулого літа...
День звичайний, буденне життя - колоброд.
Я дивилась на фото й не знала отвіта:
За що згинули люди у пеклі заброд?!
Із портретів розстріляна молодь всміхалась:
Такі гарні усі, і щасливі такі...
Біля кожного сльози лила - заливалась,
І на серце лилися ці сльози гіркі.
Мимо люди проходили, теж зупинялись.
Не могла я побачити їхніх очей.
Певно знаю, що наші тривоги стрічались
У жахіттях і страхах безсонних ночей.
Мої діти живі, слава Богу, здорові.
Бережи іх Господь і тривога моя.
Може, з тої святоі майданної крові
Проростуть нові долі - єдина сім'я.
Я вклоняюсь батькам за тяжкую утрату.
Безутішна печаль, невтамований біль.
Хтось лишився синочка, хтось рідного тата,
Хтось доньки чи матусі - свічки звідусіль.
Україна - неначе живая могила,
Пам'ять роду проснулась - устала з колін.
Україно, я вірую в твою силу.
Із скорботою в серці схиляюсь в уклін.
Певно, це збіг обставин: я в сумці носила
Золоту живу рибку для своєї дочки.
Якби я була в казці, одне попросила б:
Хай герої живуть і не гаснуть свічки.
Ще в той день у Софії був вхід безкоштовний,
Благодать опускалась з-під святих куполів,
Лився голос історії монотонно,
Сповідаючи правду минулих днів.
На майдані ж військова машина стояла,
Волонтери звертались до гурту людей:
Для поранених воїнів гроші збирали,
Відчайдушність сяяла з їхніх очей.
А навпроти, біля торгових лоточків,
Молодь з пивом, попса, шаурма, жарти, сміх...
Не судю, це також чиїсь сини й дочки.
Жити радісно, мабуть, таки не гріх.
Я була на Майдані минулого літа...
День звичайний, буденне життя-колоброд.
Я дивилась на фото й не знала отвіта:
За що згинули люди у пеклі заброд?!