Звичайний ангел

Якось пообіді мені зателефонував янгол...
Був сірий непримітний день, та раптом білизна застлала очі
Щось зрушилось в мені, я подалась вперед, почувши шелест крил
У слухавці, і подивилася в вікно, в осінню даль, в тривозі
Що робити в такому випадку? Які підібрать слова?
"Я все розумію" - він сказав, або ж тоді мені здалось.
Можливо, думка моя метеликом відлетівши, у янгола переросла
З іншого кінця проводу. "Я так, щось... сумую - подумала
"Я теж" - відповів, а далі слова, клекіт губились в білому шелесті
І мій внутрішній зір показав його, великого найсправжнішого птаха:
Стомлений життям, білий, стояв собі на роздоріжжі
Серед тиші жовтого степу, під недосяжністю блакитного неба
Я теж відчула як пахкотить дорога, як проїжджають мимо американські авта.
Пил осідав по всьму, що мріялось, сірим по білому, сіра - земля.
Хоча можливо він стоїть у скляному прихистку таксофона,
Під дощем десь у Франціі, і ржаві запльовані рейки тиснуть крила
Суцільні червоні сталеві дуги
І от він спустився, зайшов, затиснувся, затесався, кинув монетку, -
Все, як людина, але... без серця. Гола душа. Життя без продовження.
Саме по собі - життя. Тихо спускався вечір і люди спішили в своі клітки і садки.
Гуділо, штовхалось, блищало, кохало - життя. А між мною і янголом - откровення.
Чому саме я - слухала? Я ж не молилась і не просила, не сподівалась.
Мабуть, я йому потрібна. Може, я теж для нього крилата... І він дививсь
На мене очима дерев, що за вікном - безлистні, байдужі, томляться, зберігаючи
Скарби в коріннях, фарби в коріннях, все менш піддаючисьтривогам вітру.
Та несподівано все скінчилось, так банально і вірогідно, говорячи,
ОгОлосилось, знайшло свою форму "Вибачте, помиливсь" і кинув слухавку.


Рецензии