З телефоном в руці я тоді засинала
І ні краплі не скаржусь на слабкість свою,
Бо тоді я дзвінка о дев'ятій чекала
І шептала крізь сльози - подзвони, я ж люблю!
І німіла рука, сон крізь сльози шептав -
Не надійся, поринь і забудься.
Палко ти так казав, що навік покохав...
Знов кошмари до мене вернуться?
І в дванадцять дзвінок. "Ти вже спиш?
Ну а в мене повно роботи. Ну спи.
Я забувся про тебе?? Ти думки ці облиш.
Звісно люблю, ти чого, не сміши!
Я б до тебе хотів... я прийду тобі в сни...
Ти втомилась, іди вже, лягай"
Ти також не засиджуйся. Звісно прийди.
Розбудив, та нічого. Бувай.
Хоча ні, зачекай! Я забула сказати:
Ти у мене один, хто прийма мене всю,
Лиш тебе попри сон я волію чекати,
Лиш тебе попри все я безмежно люблю...
Дзв1нок
© Copyright: Черничная Сказка, 2016
Свидетельство о публикации №116111808518
Свидетельство о публикации №116111808518
Рецензии