Тобі сказати хочу так багато
Та знаєш, цього не скажу,
Бо поважаю я занадто
І певно, надто сильно я люблю.
Ти пам'ятаєш всі розмови?
Тоді щасливою була...
Всі наші часом підлі змови
І наші витвори пера?
Пів - року, й більше не побачу,
Запам'ятаю кучері твої
Руді вогняно. Не заплачу
Та стали надто рідні і близькі.
Що нас тримало поруч? Та нічого.
Нема причин боятися розлуки.
Чому ж тоді не хочу я нікого
Хто б слухав про мої душевні муки?
Хто поруч нас тримав, таких несхожих?
Звідкіль для бесід теми виникали?
Не вірю просто в нашу роль прохожих,
Я хочу вірити, що ближче ми прохожих стали.
Можливо, ти цього не відчуваєш.
Ти і не друг, і не кумир давно,
Ти швидко кращу відшукаєш,
Та у тобі щось трепетне жило.
Та річ не в тому. Люблю тебе таку,
Не дивлячись на те що ти й не друг напевно.
По суті - ти ніхто. Без тебе - проживу.
Але багато що було б тоді даремно.
Бла бла бла...
© Copyright: Черничная Сказка, 2016
Свидетельство о публикации №116111808504
Свидетельство о публикации №116111808504
Рецензии