Притча про потворного кота

Ранок весняний,до школи вже час
Сонце світанком радує нас
Тільки лиш кіт щастя не має
Він на мрії свої сподіває

Шкіра вилазить,хутро брудне
Вуха немає,ледве встає
Очі безжалісні,наче він плаче
Сам він тримтить,не ходить,а скаче.

Люди кота від себе відганяли
Деякі навіть і смерті бажали
Ніхто і не згадував про духовне багатство
Бо люди впали в суцільнеє рабство.

Та коту все одно,він кохання жагає
І він все на мрії свої сподіває
Кіт хотів облизнути когось
Йому майже вдалось,йому майже вдалось

Кожну ніч,кожну ніч бачив кіт один сон
Як він вже мертвий лежить перед лютим,злим псом.
Сон простягався неділю чи дві
Кіт ледве спав в пустій мареві

На слідучий день зустрів кіт собак
Сон був до зустрічі наче той знак
Кота покусали,погризли,побили
Навіть дві лапи йому відкусили.

Йшов по дорозі якийсь чоловік
Побачив кота і зразу підбіг
Кіт помер в нього на руках
Та перед цим кіт лизнув його шарф

Пізнав краще всіх наш безжалісний світ
Звичайний,брудний,потворний цей кіт.