Дивувала,дивувала,-дивина.
Онде в сяйві місячнім,-вона.
Вмить зчарує,обласкає,та глянЕ,
Манить за собою в ніч мене.
Зорі ляжуть у косі вінком.
Голос ніжний стукає ціпком.
Манить погляд,хвилею кладе.
По траві росистій поведе.
По садам квітучим,по лісам.
Зрозумів... гулять не хочу сам.
Із другою... на свою біду,
Також,я ніколи не піду.
У озЕра глянув,світ погас.
Утонув у них... Підняв Пегас.
І поніс...У серця глибину...
Глянув. Зрозумів. В тобі тону.
(Понкратова.О.В.)
Дивина
© Copyright: Лена Грама, 2016
Свидетельство о публикации №116111800269
Свидетельство о публикации №116111800269
Рецензии