Вперше

Ти залишив на згадку недопалки
Й білу кружку брудну від кави.      
Мам, не кажи що він помилка.   
Це моє життя, мої справи.             

Ти пішов, досі постіль тепла,
В серці тепло від ніжних обійм. 
Живе тіло, душа ніби мертва,
Ніби люди поранені з війн.            

Життя коротке, хай його чорт. 
Іде з ладу щодня якась річ...    
Любий, вигадай телепорт,       
Поверни нам минулу ніч.   

Я цілую тебе при зустрічі,
Я цілую, коли ти йдеш.       
Хоч, здається, дитячі пустощі,      
Та й страшенні баталії теж.

Я кохаю твої сильні руки,
Я кохаю твій колір очей,
І шаленого шепоту звуки, 
Й навіть вигін твоїх плечей.

Я кохаю. І цього досить.
Так шкода твоїх нервів, мам.. 
Та як серце кричить і просить
Цих сльозами налитих драм.

Що як хвилі мене накривають?
Аж бракує в легенях кисню. 
Я на струнах душі ніжно граю
Нашу довгу та стомлену пісню.

Що як він в мене перший й останній?
Як в останній я плачу раз?
На розкритому ліжку вітальні
Лиш нього чекаю весь час...