ГНАТ

Відставив косу. Піт із лоба втер.
Дістав з торбини глечик молока.
Пройшов три ручки. Годі вже. Тепер
Хай відпочине зранена рука.

Коса блищить на вранішньому сонці,
Рясніє потом Гнатове чоло,
Пускають «зайчиків» прочинені віконця -
То в далині прокинулось село.

Корови мукають, немовби розмовляють,
Іде пастися в луки череда.
Десь там і Зорьку діти виганяють,
Хай з молоком надвечір поверта.

Вона ж сім’ю всю Гнатову годує.
В сім’ї зростає троє діточок…
Продасть сметанки, меншенького взує.
Йому у школу нині. Першачок!

Гнат потирає культю мимоволі.
Болить і досі. Трясця б німцям тим…
Та він живий. І дякувати долі.
А то було б іще три сироти…

Війна багато сиріт наплодила.
В райцентрі навіть сиротинець є.
…Дружина вчора Гнату говорила:
Він у ві сні досі німців б’є.

Не скоро Гнат війну оту забуде.
Та й чи забуде? Стільки пережив…
Згорілі хати, почорнілі люди,
В землі оті, з ким на війні дружив…

Та він щасливий. Ніде правди діти.
Вернувсь живий, дарма,що інвалід.
Ростуть здорові і розумні діти.
Вони продовжать діда-батька рід.

Гнат посміхнувсь, хитнувши головою,
Підвівсь на ноги, взяв нехитрий скарб
І бережком неквапною ходою
Пішов в село, розлякуючи жаб…