Якби ж ти, милий, бачив тую сивину,
Що я її в рудий зафарбувала.
Яби ж ти, милий, бачив те тавро,
Що задля тебе я на себе начепила.
Якби ж ти чув мій повний болю крик,
Ти б розумів, як я тебе любила.
Якби ж ти міг ну хоч на трохи уявити,
Наскільки лютою для мене видалась зима,
То ти б не став мене словами бити,
І я б була не сива та жива.
Але я сива, мертва і відьомські чари
Вже не тамують болю та ганьби.
Де ті січневії примари,
Що малювали ми на вулиці в пітьмі?
Що замість них? Тавро.
Сумні зелені очі. Я не щаслива, хоч тепер твоя.
Я не щаслива, та люблю. Якщо захочеш,
Я буду вірна лиш тобі на все життя.
Але, чи зможемо загладити провину?
Чи вибачим помилки днів сумних?
Не знаю. Але знай: я не покину
Тебе тут одного серед живих.
Я в хід пущу свої відьомські чари,
Знов у вогонь я зафарбую сивину.
Я обіцяю: стануть справжніми примари,
Що лютою зимою згинули в пітьму.
Якби ж
© Copyright: Рыжий День, 2016
Свидетельство о публикации №116111209194
Свидетельство о публикации №116111209194
Рецензии