Я подiлюсь з тобою...

Так хочеться тобі сказати одну річ,
Ніжно обійняти теплом своїх рук,
Провести в далечінь з тобою ніч,
Та розтанути під чарівний звук...

Тихо пити тебе всього до останку,
Горнутись до тебе як мале кошеня,
Дочекатись того розлучного ранку,
Щоб знову згадати що таке брехня...

Так, я тобі брешу, та я давно все знаю,
Що від мене зранку ти біжиш до неї,
Але попри все, все ж таки тебе кохаю
І закриваю очі як бачу "дружина" на дисплеї.

Ти збрехав так підло, що ти вільний,
Що ти принц і виповниш усі бажання,
А насправді ти далеко не вірний,
Але серед брехні зародилось кохання.

І серце роздиралось пекучими слізьми,
Схлипував голос серед чорної ночі,
Я надіялась що назад доля все візьме,
І я назавжди забуду тебе і твої очі...

Та доля чомусь була така жорстока,
Сказала ділити тебе завжди з іншою,
Що мета у мене в житті доволі висока,
І щоб я не була другою, чимось гіршою...

Та до чого це все нарікання, слова...
Так просто ж не викинеш із серця любов,
Та і  на душі холодно і болить голова,
І тут ти прийшов і я забула про все знов...