Дивним сном мені навіяв берег
Радощі (зненацька так здалось),
Мерехтіння тополиних серег,
Раптом підійшов до мене хтось..
Я сиділа, опустивши ноги
У водойми старого Дніпра,
І зійшов з залізної дороги
Дядько, шепотів "тобі пора".
Із моїм волоссям грався вітер,
Я його ловила, що є мить;
З камінців складала собі літер.
І мені хотілось дуже жить.
Я дивилась в небо: ані хмари,
І на хвилях відблиск від тепла,
Сонця я знайшла лише примари
На такім безмежнім небі тла.
28.08.16.
Берег Днiпра
© Copyright: Катя Александровская, 2016
Свидетельство о публикации №116110509689
Свидетельство о публикации №116110509689
Рецензии
