Пробач...

Пробач за те, що я була з тобою,
За марну трату часу, ти пробач,
Пробач, що навалилася грозою,
І плакала, коли казав :"Не плач".

Та ти пробач, що будучи з тобою,
Серце промовляло не твоє ім'я,
І все, що в нас було-минуло,
За 5 хвилин, окремо ти...і я...

Пробач, що цілувавши твої губи,
Думками я втікала десь за край,
Наївно думала,в часи розлуки-
Ти небо моє, на Землі моїй рай.

Пробач за "неживе"кохання мною,
За нещирі погляди в очі твої,
Я ж вірила, що буду з тобою,
Наївно!!! Вірила...Тепер відпусти...

Пробач!! Прости!! Я думала про нього,
Коли тобі казала:"Я люблю",
І що тут грішного?
-А що святого?
За правду цю, себе корю.

Віриш? Серце завжди плакало за ним,
За тією усмішкою, зеленими очима,
Дякую, що ти був не тим,
Бо жага моя до нього була і є незрима.

Вибач, що забрала в тебе час,
Дорогоцінний-невимовно,
Тепер не буде більше нас,
Та й не було ніколи, лиш умовно.

А з ним...от чесно, я живу!!!
І серце б'ється лиш для нього,
Бо все-таки любила і люблю,
Єдиного його!!!
Лечу до Бога.