Байка про пекло

                БАЙКА ПРО ПЕКЛО

                Син       України,        праведник       Петро,
                Помер       достойно,       як      і     подобає!
                Людині,   що   в     житті     несла      добро
                І    слово    гріх    не    знала   і   не   знає!
                Петра   сховали   на  високій     кручі,
                Щоб   ближче  був  до  Бога     правдолюбець!
                Петро     в   раю  мав   бути       неминуче,
                На небі  представляти український тризубець!
                Як   мало     бути   -   до   раю   і  потрапив,
                Оговтався  від  смерті, зміцнів   і   звеселів!
                Ніхто,    нікуди    там    Петра   не    квапив,
                Ніхто не     вимагав      ніяких         векселів!
                Живе  Петро  в  раю і горя там  не  знає,
                Їсть  райські  яблука  і  рано,  і   в   обід!
                Сам Бог Петра щодня, з  повагою  вітає,
                Там вітер теплий віє - на Захід і на Схід!
                Вже через  рік Петру - життя таке набридло,
                Занудився   Петро,  по  раю  сумно  ходить!
                До  чортиків   йому  в  раю  все  остогидло,
                Вночі  і  вдень собі - він місця не знаходить!
                Аж  якось  Бог  поблизу – на  колісниці  їхав,
                Петро його побачив,  до  Божих  ніг  припав!
                Помилуй мене Боже, я майже  з глузду з'їхав,
                Адже, що в раю нудно, не відав  я, не  знав!
                То ж прояви до мене свою безмежну милість,
                Та  дай мені нагоду  у   пеклі  побувати!
                Прошу тебе я Боже – надай мені можливість,
                Очима і  руками  -  рай  з  пеклом  порівняти!
                Простішої  задачі,  Петро,  немає  в  світі,
                Сідай зі мною поруч,  поїхали  дивитись!
                Якраз котли з  смолою  у  пеклі  розігріті,
                І грішники у чанах вже почали варитись!
                Враз Божа колісниця зненацька зупинилась,
                А   справа   завиднілась    залізна    огорожа!
                Тяжка, іржава брама зі скрипом відчинилась,
                І в отворі  з'явилась  страшна  чортяча  рожа!
                Ви, що до нас? Заходьте - погрозливо біс мовив,
                Що   українця   треба  у  пеклі    розмістити?
                Хохлам  я  ще  ніколи  у  цьому  не  відмовив!
                Мені  велика  радість - їх  у  смолі  варити!
                Петро зайшов до пекла і майже знепритомнів,
                Перед   його     очима     страхітлива   картина!
                Із   списами   –   десятки чортячих       легіонів,
                Шибениця  там  зліва,  а  справа  –  гільотина!
                А ось по центру, прямо – палає три багаття,
                Над кожним з них по чану з киплячою смолою!
                І грішники в тих чанах киплять неначе шмаття,
                По пояс хто, по плечі, а треті – з  головою!
                Від   жаху   та   від   болю   нещасні    шаленіють,
                Ревуть,  як  дикі  звірі,  кричать   неначе   діти!
                Чорти ж навколо  чанів  ще  більше   скаженіють,
                Не можуть  не  знущатись, не  хочуть так  сидіти!
                Видовища  такого   Петро  в  житті  не  бачив,
                Від жалю до нещасних  він  голосно  заплакав!
                Але крізь сльози гіркі наш праведник побачив,
                Неначе грішник з чану із  чортом  забалакав!
                А   ще  Петро  побачив,  що  чан  цей  відрізнявся,
                Чорти  в  три   ряди   пильно   його   охороняють!
                І,  як  тільки  грішник   над   казаном   піднявся,
                То  біси   його   списами   на   місце   заганяють!
                А біля чану другого - поблизу бачиться корчма,
                І  грішники, як  мак  у   пиріжок   насипаний!
                А   от   чортів   із    списами  –     чортма,
                Один лиш в охороні - нікчемний та задрипаний!
                На перші казани - не  схожий   третій   чан,
                Ні, грішників багато там вариться в  смолі!
                Але без охорони  бісів  - той булькає казан,
                Лиш боротьба страшна та  лемент   у  котлі!
                Петро  звернувсь  до  Бога   з   запитанням,
                Мій     любий     Боже,   проясни   картину!
                Ласкавим    будь,     задовольни   прохання,
                Та розум просвітли твоєму праведному сину!
                Чому на чані першому - чортів, як бліх в собаки,
                На   другому   -   один   і    той    неначе   п'яний?
                А   біля   третього   нема   й   одного   вовкулаки,
                Та   гуркіт  там,   як   бій  -  військово-повітряний!
                Бог     сумно     мовив   -   поясню Петро,
                У першому котлі киплять  в смолі євреї!
                Ці  люди  роблять  один   одному  добро,
                Тому для них завжди - всі Божі привілеї!
                Як тільки комусь з них із чану вилізти вдається,
                Він  помирає,  але  тягне   за    собою    всіх!
                У  них   де   тонко -  ніколи там   не  рветься,
                У   них  один  за  одного,  тому завжди   успіх!
                Та, як і у всіх - в них  грішників   багато
                І мусять  всі  кипіти  по  Божому   закону!
                Але чортам із ними справлятись важкувато,
                Тому  така   надійна,  чисельна  охорона!
                А   в   чані    другому -  киплять    лиш   росіяни,
                Все  з   ними   просто,   нема   в  чортів  проблем!
                Там  майже  всі  на   дні,  там   п'яні   громадяни,
                Для них корчма, що поряд – російський Віфлеєм!
                Таке   буває   рідко,   але  таки   буває,
                Як тільки комусь вдасться покинути котел!
                То це не з пекла втеча і кожний біс це знає!
                Втікач себе  на  волі  поводить,   як  осел!
                Він   волю   відсвяткує, тут  поряд  у  пивній,
                Його   до   друзів   знову   потягне  у  казан!
                Яка   різниця  п'яному –  смола  це, або  гній,
                А чорт підправив списом -  варися бусурман!
                У   третьому  котлі  не  все  так однозначно,
                Там  варяться  в  смолі  нещасні   українці!
                Та заглядати в цей  котел -  цікавим  необачно,
                Не грішники там варяться, а начебто злочинці!
                В жахливих муках страдники – не вибрати слова,
                Над  бульками  смоли  -  поверх  здіймають  руки!
                Як   тільки    над  смолою  -  піднялась  голова,
                Ковток  повітря  хапнула  і  вниз,  як  каменюка!
                Бог в розпачі глибокому продовжив монолог,
                Чому ж  за  край  котла  не  схопиться рука?
                Чому не  відпускає  –  цей  бісівський острог,
                І  доля   у  хохлів   –  чому    така  тяжка?
                Причина в тому,  що  в  котлі  з  смолою,
                Нема    підтримки   нікому,  ні  від  кого!
                А  ті   хто  поряд -  із  заздрістю  гнилою,
                На дно щасливчика – усі тягнуть за ноги!
                Тому і  охорона  для  чану   не  потрібна,
                Без  бісів  українці  один  одного  душать!
                Тому  і  правда  їхня - у світі дуже дрібна,
                Тому їх всі принижують і долю їхню рушать!
                О, Боже мій, помилуй – Петро заплакав знову,
                Невже   все   безнадійно   і  так  безповоротно?
                Допоможи    нам    долю    побудувати     нову,
                І    щастя   українцям    пошли    невідворотно!
                Сказав Господь суворо - я людям дав свободу,
                Я  всіх люблю  безмежно, адже  ви  мої  діти!
                Але   не  дав   я  волі  ні  жодному  народу,
                Порушувати   Божі,   священні       заповіти!
                Не вбий і не вкради, не свідкуй неправдиво,
                Полюби  ближнього  свого, як  самого  себе!
                Брехні не допускай, не   гнівайся   сварливо,
                Роби  так, щоб  у світі  любили   всі   тебе!
                Роби так, як ти хочеш, щоб і тобі робили,
                Жадобу і   ненависть  із  серця   прожени!
                Твори   добро  і  правду  до самої могили,
                Тоді   і  не  потрапиш  в  пекельні  казани!
                А  ще  допоможи  нещасному,   що   поряд,
                Шматком   останнім  із   бідним   поділись!
                Хай  радісним   завжди   твій  буде  погляд,
                Знай, що до  раю добрі, до Бога вознеслись!
                Я, браття усім серцем приєднуюсь до Бога,
                Я всіх вас  закликаю  любіть  один  одного!
                Адже в  життя  щасливе  веде  одна  дорога,
                А чан без охорони –  це  нам  предосторога!
                Давайте   зло  забудемо,  візьмемося   за   руки,
                Давайте     попрямуємо     до     Божої    дороги!   
                Давайте гуртом вирвемось з смоляної багнюки,
                Не    будемо   тягнути   один   одного   за   ноги!
                Я вірю в те безмежно, що Бог нам  допоможе,
                Адже   всі   українці  хороші,  добрі люди!
                Я  вірю наша  правда  всіх бісів  переможе,
                І  волю ми вдихнемо на повні, вільні груди!
                Байка     ця   -   не       вся       правдива,
                Але         в          ній       живе       натяк!
                Станьмо     в       коло               українці,
                Не          здолати          нас            ніяк!!!
                Якщо будемо  триматись  за  руки,
                Не   поставити    нас    на    коліна!
                Не  страшні   нам   гармати-базуки,
                Ми  дійдемо  гуртом   до   Берліна!
                На     майдані,   як   будемо   разом,
                Не   здолає   нас   кривда    в  житті!
                Нас не вбити злодійським наказом,
                Не    розп'ясти    нас   на     хресті!

                4 серпня   2014 р.       Григорій Трудний.