Щось на кшталт елегii

Знаєш, сьогодні я прокинулась пізно.

Було якось німотно і тихо,

Осінь гарячо-жовтим листям зазирала в вікно.

Впевнена, що тобі вже зовсім все одно

Якого кольору моі слова і ранки,

Якого болю моі непримітні шпильки,

Але колір цього ранку був не осінній,

Зовсім ні.

А наче так, що одна із шпильок, на якій
тримавсь корсет моіх легень - розстебнулась.

І наче повітря не стало, і серце геть розгубилось:

Куди стукати і як… і навіщо.

Тоді я розгледіла чорного ворона серед листя.

Він знайшов горіха чи якесь огидне сміття,

Щоб поживитись.

І стукав, і стукав ним по гілці…

Я подумала тоді: навіщо мені ти?

Ця осінь сама розіб’ється скоро на холодні білі, напівпрозорі шматки...
01.11.16


Рецензии