Сніг – Боже борошно
дароване землі на пам'ять
а може, людям,
які весною порозмерзаються,
розтануть і струмками стануть,
зеленолистими коханнями...
... та поки що - про сніг
отож, нахмурив брови білі на деревах
а сам з-під вус всміхається, жартун...
і п'є вино солодке золоте
що на губах дерев осіннім листям
позоставалось...
смакує його терпкість
і п'яніє
зі мною разом....
Раптом розуміє, і мені
просту говорить істину
що ми –
усі на світі цім
створені Богом
і з цим встаємо оба
і йдемо додому
хитаючись потроху,
дорогою теж захмелілою...
з кишені розсипається на землю
до Посту Боже борошно
Різдвяне.....
***
© Copyright: Тарас Иванов, 2016
Свидетельство о публикации №116103108372
Свидетельство о публикации №116103108372
Рецензии