Вiтер листя зриваэ. Ветер листья срывает

Вітер  листя  зриває.

Вітер  листя  зриває,
З  осіннього  саду.
І  летить  наді  мною,
Воно  звідусіль.
А  мені  щось  тривожно,
Чому  так  буває.
Чому  нас  бентежить,
Золота  заметіль?..

І  все,  як  в  житті,
Ми  літаємо  світом.
Відірвавшись  колись,
Від  своїх  берегів.
Молодими  були,
Було  хороше  літом.
І любов  розцвіла,
Що  мало  і  слів.

Та  минає  усе,
Відійшло  уже  літо.
Тепер  осінь  дощить,
Навіваючи  сум.
Пам’ятаю  кохання,
Його  не  забуто.
На  душі  защемить,
Від  отих  моїх  дум.

А  вітер – бешкетник,
Все  листя  зриває.
Розігрався  на  волі,
І  його  не  спинить.
Чи  розвіє  мій  сум,
Того  я  не  знаю.
Життя  в  нас  коротке,
Таке,  ніби  мить…

   17:40.30.10.2016.



Ветер  листья  срывает.

Ветер   листья  срывает,
С  осеннего  сада.
Оно  летит  надо  мной,
Сорвавшись  с  петель.
А  мне  всё  тревожно,
Почему  так  бывает.
Почему  нас  волнует,
Золотая  метель?..

И  всё,  как  в  жизни,
Мы  летаем  по  свету.
Оторвавшись  однажды,
От  родных  берегов.
Молоды  были,
Хорошо  было  летом.
А  любовь  расцветала,
Что  мало  и  слов.

Но  проходит  лишь  всё,
И  прошло  уже  лето.
Теперь  осень  с  дождём,
Навевает  мне  грусть.
А  я  помню  любовь,
Её  не  забыто.
Лишь  душа  защемит,
Моя,  ну  и  пусть!

А  озорник – ветерок,
Всё  листья  срывает.
Разыгрался  на  воле,
И  его  не  унять.
А  развеет  ли  грусть,
Того  я  не  знаю.
Жизнь  так  коротка,
Всем  ли  это  понять…

   11:00.31.10.2016.