Стою в Життя на краю,
пам'ятаю, як цілують без любові,
коли кажуть - так,
а відчувається - ні.
Коли горить ранок
рудою хною,
серце не має спокою.
Осінній заслін з дощу між нами,
створений не нами.
Початку не має у кінці -
то й не шукай вітру,
у слід не свищі.
Осіні поцілунок останній,
з краплин блискучих,
мов намисто, з коралів барвистих.
Щемить серце від болю,
не має Душа спокою.
Чому все краще тече крізь долоні,
бринить гіркою сльозою?
Осiнi поцiлунок останнiй...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2016
Свидетельство о публикации №116102905876
Свидетельство о публикации №116102905876
Рецензии
