Похмура осінь лягла,
загасивши останню свічку літа.
Вересневе сонечко марніє.
Охоплює сонливість,
осінь іспит складає на міцність.
Дрімотними очима дивлюсь у простір.
Осінь має дивний вплив,
зустрічаю її на самоті.
Мерехтить листопадове полум'я,
я пильно стежу за похмурою порою,
малюнками на її пергаменті.
Не зважаю уваги на осінні повені.
Осінь ніби довіри від нас очікує.
Ми закарбовуємо її красу
у своїй пам'яті.
Кружляє листя у сонячному промені,
жене вітром обгортки від цукерок.
Земля засипана сухим листям,
хрустить під ногами,
шепоче легеньким вітерцем.
Осінь , як палаючий талісман-оберіг,
береже Природу від лиха.
Осінь літу промовляє -
"Не пхай свого носа, до чужого проса!".
Осiннiй нарис...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2016
Свидетельство о публикации №116102806006
Свидетельство о публикации №116102806006
Рецензии
