Оксана Забужко. Припять. Натюрморт

Это, кажется, утро, и свет простынёю примятой.
И окурки недавние. В вазе цветок, но незрячий.
На четыре стены перемножена тень - и ничья уже хата.
Никого, значит...
Кто тут был? Лишь минуту тому
            на пустой полировке блестели
Два прозрачных огня - от слезы до слезы
(кто же жил в доме оном?).
Только в кресле костюм, так недавно заполненный телом,
Вдруг так тихо сложился безжизненным плоским рулоном.
Вы войдите! Войдёте, оглянете -
взглядом, отчаянья полным.
(Тут же воздух, густой от дыхания, слипся -
                как танк проутюжил).
Ах, ещё недовязанный шарф чьи-то пальцы помнит.
И роман, что раскрыт на сто первой странице, не нужен.
Как космично, пронзительно-тихо за этой межою!
На пустой полировке два пятна (а может, то слёзы?)...
На надкушенном яблоке это место ещё не покрылося ржою,
И лежит на полу возле кресла - из рук оно выпало? Слёзы...

                Прип"ять. Натюрморт

Це, здається, світанок -
                і світло, немов простирадло, прим"яте.
В попільничці - недокурки, в вазі - заплющена квітка.
На чотири стіни перемножена тінь - і порожня кімната.

Жодного свідка!
Тут хтось був! Ще хвилину тому
             на рудій поліровці тремтіли
Два прозорі вогні - від сльози і сльози
                (чи тут мешкали двоє?)...
Тільки в кріслі костюм, перед миттю
                заповнений тілом,
Раптом тихо згортається плоским безживним сувоєм.
Увійдіть! Увійдіть, подивіться - нікого немає!
(Лиш повітря, надихане, злиплось -
            мов танком по ньому проїхавсь).
Ах, ще светр недоплетений пальці чиїсь пам"ятає.
І розгорнута книжка - в позначках од нігтів чиїхось!
Як космічно, пронизливо-тихо за цею межею!
На рудій поліровці дві плями (а може, то сльози?)...
І надкушене яблуко, де надкус ще не взявся іржею,
Мов упавши з чиєїсь руки, біля крісла лежить на підлозі.