Чом я – полтавка, дівчина смутна?
Що ж, дані карі очі, чорні брови,
Природа наділила чим змогла,
Дала і розум під затишним кровом.
Як дівчину з легенди сповила.
І долі такі схожі в нас, Маруся,
Твій образ в пам'ять чітко вирина
І в нього, як в портрет я свій дивлюся.
А сльози на очах блищать без мук:
Обидві народилися в любові,
Плекали ніжність материнських рук,
Пізнали тугу зрадної любові.
***
Щось спільне є, та я не Чураївна, -
Ота лебідочка оспівана в піснях.
А серце клекотить чомусь нестримно, -
Я знов і знову порхаюсь, як птах
Памяти Маруси Чурай
© Copyright: Катарина Вильяма Шекспира, 2016
Свидетельство о публикации №116102605523
Свидетельство о публикации №116102605523
Рецензии