Осінь спиває печаль по краплині,
Легше на Серці стає напрочуд…
Сонце сміється в червоній калині,
Стрімко снує заклопотаний люд…
Листя, як зорі, на мокрім асфальті
Тихо шепочуть и мріють про щось…
Вітер співає в осінньому альті,
Серце моє все чекає когось…
Клен мій стоїть, зачарований дивом,
Поглядом марить у жовтому сні…
Ген журавлі оксамитовим клином
Вже відлітають… Так сумно мені…
Листям кленовим, легкою ходою
Осінь бреде по життя сторінках…
Мрії пливуть за стрімкою водою,
Журно злетів наполоханий птах.
Тенькнуло десь у Душі хвилювання,
Щось защеміло у грудях моїх…
Згадкою впало минуле кохання,
Час сподівань и любовних утіх…
Подруга-Осінь шепоче Осанну
Богу і Небу, і вічній красі…
Стрічкою в;ється в'юнок по паркану,
Дощ накрапає, а ось вже й таксі…
22.10. 2016, 3-45
Ос нн роздуми...
© Copyright: Лидия Вовк, 2016
Свидетельство о публикации №116102201397
Свидетельство о публикации №116102201397
Рецензии