Твої вуста, немов отрута,
Неначе лезо, найгострішого ножа
І стрімко в темряві закута,
Нестерпно зболена душа.
Були спочатку наче дар,
Що "зверху" на кульці прилетів
Солодкий до п'яноти нектар,
В моє серце слабке стукотів.
А з часом зовсім все змінилося,
Мабуть всадив ти мені кулю:
Обставини! Очима скляними дивилися,
На все оце безмежне "лю".
І протиотрута в світі є,
Рідні та друзі, солодке, коти,
Але осінь холодом віє,
І важко з собою на ти!!!
***
© Copyright: Юлия Уныченко, 2016
Свидетельство о публикации №116101305964
Свидетельство о публикации №116101305964
Рецензии