Крізь порожнечу
Мені на плечі
Лягає втома.
Мені відома
Тепер судома
Думок та рухів.
Як стане духу,
Сиди та слухай
Дощі у скронях.
Твої долоні
Такі нескромні
Читають вірші
На сурдо мові.
Та люди грішні
І я не гірша,
І ти не кращий.
Хтось необачний
Тебе спиняє.
Тепер хребтами,
Немов мостами,
Навіки зшиті
Ми – діти квітів
Німого віку.
По курсу вітер,
Стуляй повіки.
Нав ки
© Copyright: Вишневская София Юрьевна, 2016
Свидетельство о публикации №116101106056
Свидетельство о публикации №116101106056
Рецензии
