Чому я пишу про осiнь

Осінь… Якими кольорами, якими барвами зодягає ця пора року не лише природу, але й відкриті для сприйняття прекрасного душі людей! Тож не дивно, що вона посідає вельми значуще місце серед моїх найулюбленіших пір року(хоча таких аж чотири). Кому траплялося колись йти осіннім лісом, кому доводилося на повні груди дихати солодким ароматом прілого листя, слухати багатоголосу пісню птахів і таємничий шепіт дощу – той неодмінно мене зрозуміє.
У таку пору я найгостріше відчуваю співчуття до тих, хто не вміє(або хибно вважає, що не вміє) виразити той захват, яким, просто не може не переповнюватись душа, коли навкруги так гарно! Пензлем, словом, мелодією – усіма мовами, якими наділив людину Творець-З-поміж-Творців, чи не кортить кожному просто кричати на весь світ, славлячи прихід Діви-Осені? Чи нещасні, чи навпаки – найвитриваліші, що здатні самостійно нести ці гігантські крила найвищої ейфорії, якої можна зазнати просто крокуючи вулицею – як завжди, але восени?
Я – не здатен. Мені в тягар такі крила. Крила з осіннього, але ніби справжнього за вагою золота, бурштину, брунатного рубіну, палаючого гранату, опалу, топазу… Кожну пір’їнку я прагну висловити – чи то словом, чи то пензлем. Так справедливо: Хай кожен матиме, хоча б пір’їнку, але полетить, а не лишиться на землі, пригнічений безкриллям або навпаки – крильми, що не по розміру.
Чому я пишу про осінь?, - тому, що не можна по-іншому! Байдуже, що вже вкотре, проте щоразу по-новому!..


Рецензии