ти, людино, що молить Бога,
що іще ти відчуєш, біль?
і куди приведе ця дорога?
що в страждань за кінцева ціль?
дуже скоро заграють морози
заспівають романс дощі
потечуть, мов вином,ті сльози
з порцелянової душі
бо самотність- то є прокляття,
то тягар, що не знає меж
те, що гасить святе багаття
на вершинах чуттєвих веж.
але, бачиш- ще є іскрина!
і підпалюєш знов і знов
бо людині треба людина.
не повітря. лишень любов.
потр бна людина
© Copyright: Вита Семенкевич, 2016
Свидетельство о публикации №116101000009
Свидетельство о публикации №116101000009
Рецензии
