В коридорi

Morphine - The night

Все починається в коридорі. Тут же й фініш.
Коли він знімає куртку, шузи, мій запобіжник.
Усі дороги до спальні. Простір сидить на «Морфіні».
Синтаксис тіл такий незнайомий, немов старокнижний.

До чого я ставлю питання? Що головне, другорядне?
Креслить на шкірі хвилясті й пунктирні лінії.
Рухається все швидше й ось-ось нагряне.
Потойбіччям на мить здаються вчорашні колізії.

Коротка смерть. І я знову шукаю повітря.
Він падає й розбивається об мої ребра,
підіймається й знову цілує ці вістря.
"Розкажи мені врешті, куди приведе ця зебра?"

Розказує. Я відвертаюся до стіни
ховати чи то слабкість, чи то мокрі очі.
"Коли я йду, будь ласка, мене спини!"
Та вже пізно, навіть якщо захоче (а він не хоче).

*
Натягую светра нижче лінії стегон.
Босоніж стою на холодній осінній кахлі.
Я більше його не знайду — ні за пошуком, ні за тегом:
він любив мене там, а тут — пристрасті чахлі.

Натягує куртку, шузи, кидає останній погляд.
Що почалося в коридорі біжить на фініш.
Терабайти спогадів замість нього лишаються поряд.
Завтра мудрість і знову війна — омаж Афіні.