Петя Дубарова. Дзвоник

Петя Дубарова
ДЗВОНИК


Баришся чом? В стількох правицях сили
бракує ручки  втомлені тримати!
Страшна утома напинає жили,
нема спромоги руки підіймати.

Складним було опитування, й руки
пітніли, крейду тиснувши чимало.
Як хочу я твої почути звуки,
мов голос півня. Ми його діждали,

бо він нас всіх урятувати може
від слів нових з англійської, і гума
із олівцем замириться, похоже,
як запрошу їх до пенала — нумо!

Мій дзвонику, росту я рік від року,
твоя ж одвічна доля — пустувати.
У світлім царстві школи ти нівроку
залишишся надію дарувати.

Тобі ми вдячні за пісні урочі,
ти друг жаданий будеш і надалі,
як берег і як потяг серед ночі
нам кидатимеш щедро  звуки шалі

веселим дзвоном. І відступить втома.
Коли ж у люди вийдем цілковито,
збережемо в своїх серцях свідомо
про тебе спомин, як про світле літо.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Петя Дубарова
ЗВЪНЕЦЪТ

Защо не идва? В толкова десници
се плъзгат уморени химикали!
Умората изопва свойте жици.
Ръцете, вдигането си раздали

на трудното изпитване, влажнеят
над бялото сърце на тебешира.
Как искам той — звънецът, да пропее
със своя петльов глас. Дали разбира,

че той ще ни спаси от нови думи
в урока по английски. Че молива
ще се сдобри със своя враг — добрата гума,
щом върна ги в кутията красива.

Мой мил звънец, аз ставам по-голяма,
ти — малкият немирник си оставаш.
В училището — светлото си царство,
ти винаги раздаваш, подаряваш.

Как много ти дължим и колко още
ще бъдеш наш приятел и спасител,
очакван като бряг и влак среднощен,
ще идваш чак прозорците наситил

със летен звън. И нашата умора
ще бъде победена. А когато
ний станем мъдри и големи хора,
ще те запазим като светло лято.

13 май 1977 г.