Це повітря, обвуглено мляве,
Знов лоскоче твої хмарні мрії.
Ти знов хочеш сягнути за обрій,
За яким - лиш світила небес.
Ти важливі вигадуєш справи.
Ти шукаєш за обрієм правди
Про того, хто не міг народитись
І в пасхальну ніч не воскрес.
Ти ховаєш свій погляд гордий
Парасолею брів недбало,
І виходиш у заспане місто,
Всім чужий, з усіма анонім.
І тих п'яного світу акордів -
Їх для тебе завжди замало...
А мій обрій йде від мого серця
І закінчується твоїм.
Ти б розгадував манускрипти,
Не зважаючи на повію,
І, коли б її одяг пав долу,
Ти б встояв перед градом спокус.
І чи можу себе я корити,
Що настільки це не розумію?..
Адже мій обрій скінчиться полем...
Або ж дотиком твоїх вуст.
***
© Copyright: Клер Бланш, 2016
Свидетельство о публикации №116100800249
Свидетельство о публикации №116100800249
Рецензии
