Петя Дубарова. Ранок

Петя Дубарова
РАНОК


Вже паморозь окрила віття сиве,
вітрів північних шал не затиха.
Розплакане віконце нехапливо
на склі своєму місяць колиха.

Веду я лік хмаркам, що небо вкрили,
для них шукаю різні імена,
вдивляюсь пильно у стрімчасті схили
повітря, що постало, мов стіна.

Чом ніч спішить мене обкрасти, сіра,
від дня мого забрати хоче мить?
Чом місяць важкотілий, мов сокира,
від мене щось відтяти норовить?

Та ранок вже поволі кроком світлим
виходить з-за нічного укриття,
спішить мене порадувати світлом
свого — хай і короткого — життя.

(переклад з болгарської — Любов Цай)

***

Оригинал:

Петя Дубарова
УТРО

Дъждовни ветрове от север веят
и плъзва по дърветата слана.
Разплакани прозорците люлеят
в стъклата си студената луна.

Броя беззвучно облаците тъмни,
измислям им различни имена
и взирам се във склоновете стръмни
на въздуха - висок като стена.

Защо нощта започва да открадва
от светлия ми млад и хубав ден?
Защо луната, тежка като брадва,
се мъчи да отчупи нещо в мен?

Но утрото отново се прокрадва
във нощната мътилка с бавен ход,
то идва, идва, за да ме зарадва
със светлото на своя къс живот!

5 ноември 1975 г.