Борис Олийнык. Вальс

Цвет на каштанах устало, покорно погас.
Ах, не завял, а погас, словно люстра средь зала...
Всё миновало, как этот старинный романс,
Только трепещет гвоздика на льдине рояля.

Только мелодия... Тише. Не то...Не сейчас.
Я опоздал на столетье к помолвке...не нашей.
Всё миновало, всё дальше и дальше от нас
Оба - Болконский Андрей и Ростова Наташа.

Всё миновало...Откуда же шарф и рука -
Вспышкою белой на сказочном мраморе ночи?
Всё отшумело. Осталась лишь только река,
Русые косы... вишнёвая вьюга... и очи...

...Свечи каштанов ещё запылают для нас,
Ветер весенний взволнует их белую заметь...
Всё возвращается в этот старинный романс:
Двое танцуют...а я уплыву в мою память.

                Вальс
Цвіт на каштанах помірно, покірно погас.
Ах, не зав"яв, а погас, наче люстра у залі...
Все проминуло, немов старовинний романс,
Тільки гвоздика тремтить на крижині рояля.

Тільки мелодія...Тихше. Облиште. Не час.
Я запізнився навік на заручини наші.
Все проминуло, і вже не поверне до нас
Юний Болконський і ніжна Ростова Наташа.

Все проминуло..Так звідки ж цей шарф і рука -
Спалахом білим на тихому мармурі ночі?
Все одшуміло. Зосталася тільки ріка,
Пам"ять русява, вишнева зав"юга і...очі.

Квіт на каштанах так чисто і юно зайнявсь.
Вечір волого припав до пелюсток губами...
Все повернулось у цей старовинний романс:
Двоє спинились...а я відпливаю у пам"ять.


 


Рецензии