«ВДАЛЬ ИДУТ ДЕРЖАВНЫМ ШАГОМ»
Александр Александрович Блок (1880-1921 г.)
Стих 12 из цикла 1-12 поэмы «Двенадцать» http://www.stihi-rus.ru/1/Blok/34.htm
Перевод на украинский язык: Николай Сысойлов
================================= Александр Блок
================================= ВДАЛЬ ИДУТ ДЕРЖАВНЫМ ШАГОМ
================================= Стих 12 из цикла 1-12 поэмы «Двенадцать»
================================= ...Вдаль идут державным шагом...
================================= — Кто ещё там? Выходи!
================================= Это — ветер с красным флагом
================================= Разыгрался впереди...
================================= Впереди — сугроб холодный.
================================= — Кто в сугробе — выходи!
================================= Только нищий пёс голодный
================================= Ковыляет позади...
================================= — Отвяжись ты, шелудивый,
================================= Я штыком пощекочу!
================================= Старый мир, как пёс паршивый,
================================= Провались — поколочу!
================================= ...Скалит зубы — волк голодный —
================================= Хвост поджал — не отстаёт —
================================= Пёс холодный — пёс безродный...
================================= — Эй, откликнись, кто идет?
================================= — Кто там машет красным флагом?
================================= — Приглядись-ка, эка тьма!
================================= — Кто там ходит беглым шагом,
================================= Хоронясь за все дома?
================================= — Всё равно, тебя добуду,
================================= Лучше сдайся мне живьем!
================================= — Эй, товарищ, будет худо,
================================= Выходи, стрелять начнем!
================================= Трах-тах-тах!— И только эхо
================================= Откликается в домах...
================================= Только вьюга долгим смехом
================================= Заливается в снегах...
================================= Трах-тах-тах!
================================= Трах-тах-тах!
================================= ...Так идут державным шагом —
================================= Позади — голодный пёс.
================================= Впереди — с кровавым флагом,
================================= И за вьюгой неведим,
================================= И от пули невредим,
================================= Нежной поступью надвьюжной,
================================= Снежной россыпью жемчужной,
================================= В белом венчике из роз —
================================= Впереди — Исус Христос.
================================= http://www.stihi-rus.ru/1/Blok/34.htm
ВДАЛЕЧ ЙДУТЬ ДЕРЖАВНИМ МАХОМ
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
***
Вірш 12 із циклу 1-12 поеми «Дванадцять»
***
Вдалеч йдуть державним махом…
— Хто там стогне? Хто реве?
Вітер це – з червоним стягом
Розігравсь, тканину рве.
Вдалині – замет холодний.
— Хто в заметі – не мовчіть!
Тільки ззаду пес голодний
Шкандиляє і скавчить…
— Відчепись ти, шолудивий,
Я штиком полоскочу!
Світ стари'й – як пес паршивий;
Згинь, плішивий, – розтопчу!
.. Скалить зуби – вовк огидний –
Хвіст піджав – не відстає –
Пес безрідний – жалюгідний…
— Гей, відкли'кнись, хто там йде?
— Хто біжить з червоним стягом?
— Придивися до пітьми!
— Хто ховається зі страхом
За паркани і доми'?
— Все одно, тебе добуду,
Краще здайся! що мовчиш?
— Гей, ти хто? виходь, паскудо,
Руки вгору і хутчіш!
Трах-тах-тах! – відлуння вихор
Відкликається в домах..
Тільки хуга довгим сміхом
Заливається в снігах…
Трах-тах-тах! Трах-тах-тах!
Мат і мати на вустах.
…Йде загін державним шляхом –
Крізь завію і мороз.
А над ним – кривавим стягом,
Крізь збентеженість віків,
Крізь розгубленість страхі'в,
Ніжним кличем хуртовинним,
Сніжним розсипом перлинним,
Білим німбом з білих роз –
Зве вперед – Ісус Христос.
***
Николай Сысойлов,
24.09.16
Коллаж мой – на основе фото из интернета
============
С ударениями
ВДА'ЛЕЧ ЙДУТЬ ДЕРЖА'ВНИМ МА'ХОМ
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
***
Вірш 12 із циклу 1-12 поеми «Дванадцять»
***
Вда'леч йду'ть держа'вним ма'хом…
— Хто там сто'гне? Хто реве'?
Ві'тер це – з черво'ним стя'гом
Розігра'всь, ткани'ну рве.
Вдалині' – заме'т холо'дний.
— Хто в заме'ті – не мовчі'ть!
Ті'льки зза'ду пес голо'дний
Шкандиля'є і скавчи'ть…
— Відчепи'сь ти, шолуди'вий,
Я штико'м полоскочу'!
Світ стари'й – як пес парши'вий;
Згинь, пліши'вий, – розтопчу'!
.. Ска'лить зу'би – вовк оги'дний –
Хвіст піджа'в – не відстає' –
Пес безрі'дний – жалюгі'дний…
— Гей, відкли'кнись, хто там йде?
— Хто біжи'ть з черво'ним стя'гом?
— Придиви'ся до пітьми'!
— Хто хова'ється зі стра'хом
За парка'ни і доми'?
— Все одно', тебе' добу'ду,
Кра'ще зда'йся! що мовчи'ш?
— Гей, ти хто? вихо'дь, паску'до,
Ру'ки вго'ру і хутчі'ш!
Трах-тах-тах! – відлу'ння ви'хор
Відклика'ється в дома'х..
Ті'льки ху'га до'вгим смі'хом
Залива'ється в сніга'х…
Трах-тах-тах! Трах-тах-тах!
Мат і ма'ти на вуста'х.
…Йде загі'н держа'вним шля'хом –
Крізь заві'ю і моро'з.
А над ним – крива'вим стя'гом,
Крізь збенте'женість вікі'в,
Крізь розгу'бленість страхі'в,
Ні'жним кли'чем хуртови'нним,
Сні'жним ро'зсипом перли'нним,
Бі'лим ні'мбом з бі'лих роз –
Зве впере'д – Ісу'с Христо'с.
***
Николай Сысойлов,
24.09.16
Коллаж мой – на основе фото из интернета
============
12-12-Александр Блок - Вдаль идут - на рус-укр
© Copyright: Николай Сысойлов, 2016
Свидетельство о публикации №116092807887
Свидетельство о публикации №116092807887
Рецензии
Я Ваш перевод чуток подправил, сам пишу стихи.
***
Чорний вечір.
Білий сніг.
Вітер, вітер!
На ногах не встоїть чоловік.
Вітер, вітер –
На всім божім світі!
Завиває вітер
Білий сніжок.
Під сніжком – льодок.
Слизько, важко,
Всякий ходок
Впаде – бідолашка!
Від дому до дому скоро
Почепили канат.
На канаті плакат:
«Вся влада Установчим Зборам!»
Ох,
Бабуся убивається – плаче,
Не зрозуміє, що значить,
Чому на такий плакат
Скільки краму перевелося?
Скільки онуч було б для хлоп’ят,
А усі ж і голі, і босі.
Бабуся, мов курка, щулиться,
Ледве змогла замет перетнуть.
— Ох, Матнко-Заступнице!
— Ох, більшовики у могилу зведуть!
Вітер шмагає!
І мороз проймає до сліз!
І буржуй собі ховає
На перехресті в комір ніс.
А це ще хто? – патлате, враже
Та упівголоса каже:
— Всі зрадники!
— Загине Росія!
Мабуть, писака, з радників –
Витія…
А он і довгополий –
Сторонкою й ховає хліб…
Чого сумни'й і кволий,
Товаришу піп?…
А колись бувало
Йшов і пузом цвів.
І хрестом сіяло
Пузо на людців.
Он бариня в каракулі
До іншої звернулась:
— Ох, ми плакали, плакали...
Посковзнулась
І – лясь – простягнулась!
Ай, ай!
Тягни, піднімай!
Вітер бідовий.
І злий як кат.
Крутить подоли,
Перехожих косить.
Рве, мне і носить
Великий плакат:
«Вся влада Установчим Зборам!»
І слова доносить:
…І у нас були збори...
…Отут, поруч, надворі…
…Обговорили –
І ухвалили:
Десятка – на час. За ніч – четвертак …
Отак...
…І менше ні з кого не брати…
…Гайда спати...
Пізній вечір.
Порожня вулиця.
Один бурлака
Сутулиться,
Здригаються плечі…
Гей, бідолашко!
Підходь –
Поцілуєшся?
Хліба!
Поїсти треба!
Проходь!
Чорне-чорнісіньке небо...
Змерзла і змучена плоть..
Хліба!
Ради господа, хліба!
Геть, старий!
Зло'ба, чорна і хи'бна,
Пече й горить…
Збуджена зло'ба, свята й огидна…
Това'ришу! Зри
В обидва!
***
Гуляє вітер, кружляє сніг.
Ідуть дванадцять чоловік.
Обличчя ніби кам’яні,
Навкруг – вогні, вогні, вогні…
В зубах цигарка, стирчить картуз,
На спину б треба бубновий туз!
Свобода, свобода,
Гей, гей, без хреста!
Тра-та-та!
Холодно, товариші, холодно!
— А Ванька з Катькою – в шинку...
— Керенки в неї в чобітку...
— Ванюха й сам багатий, гад..
— Був наш Ванько, тепер солдат!
— Ну, сучий син, Ванько, буржуй,
— Мою ж бо, спробуй, поцілуй!
Свобода, свобода,
Ох, ох, без хреста!
Тра-ла-ла...
Навкруг – вогні, вогні, вогні…
Кипить-бурлить народний гнів…
Революційний крок тримайте!
Ворог не спить невгамовний,знайте!
Бери гвинтівку, не боягузь!
Пальнімо залпом в Священну Русь –
Кондову! Лубяну'!
Товстозаду! Смоляну'!
Гей, гей, без хреста!
Тра-та-та!
***
Як пішли всі наші хлопці
До Червоних лав служити –
До Народних лав служити –
Головою наложити!
Ох ти горе-ненько,
Солодкеє життя!
Гвинтівочка австрійська,
Пальто - саме дрантя!
Ми на горе всім буржуям
Світовий вогонь роздуєм,
Світовий вогонь в крові –
Господи благослови!
***
Сніг летить, лихач кричить,
Ванька з Катькою летить –
Над голоблями ліхтарик
Електричний миготить…
- Ах, ах, тікай -–
Дорогу звільняй!
У солдатській він шинельці,
На лице – як хрін у перці,
Крутить, крутить чорний вус,
Час підшукуючи,
Мить нащупуючи...
Ось так Ванька – плечі вшир!
Ось так Ванька – дебошир!
Катьку-дурку обіймає,
Про любов верзе вірші…
І закинулась лицем,
І сміється над слівцем…
Ах, Катрусю, ти, Катрусю,
Товстопикая!
На твоїй на шиї, Катю,
Шрам від гострого ножа.
Не зажив під груддю, Катю,
Ще подряпини свіжак!
Грай, грай, пострибай!
Хай душа цвіте як рай!
У мереживах ходила –
Походи ще, походи!
З офіцерами блудила –
Поблуди ще, поблуди!
Йди, йди, поблуди!
Хай цвітуть душі сади!
Пам’ятаєш офіцера –
Не вберігся від ножа…
Чи забула все, холеро?
Чи вже пам'ять не свіжак?
Ех, ех, освіжи,
З ким ти спа'ла, розкажи!
Гетри сірі, сірі очі,
Шоколад "Міньйон" жереш.
Любиш ю'нкерів охоче -
І солдатів, мабуть, теж?
Гей, гей, согріши!
Буде легше для душі!
***
…Назустріч знов несеться вскач,
Летить як смерч, кричить лихач…
Стій, стій! Андрюхо, помагай!
Петрухо, ззаду забігай!...
Трах-тарарах-тах-тах-тах-тах!
Зметнувсь до неба сніжний прах!...
Лихач – і Ванька – навтьоки'…
Разочок ще! Зводіть курки!
Трах-тарарах! От падло, глядь..
…........................
Від гніву руки аж свербля'ть…
Думки' мій мозок теребля'ть…
……………………
З чужим дівчам гуляє, ..гад!..
Утік, падлюко! От шахрай,
Розправлюсь завтра, стрінеш рай!
А Катька? – Мертва, бач! Овва!
Прострелена, бач, голова!
Що, Катько, рильце у пуху?...
Лежи ти, падло, на снігу!
Революційний крок тримайте!
Буржуй не спить невгамовний, знайте!
***
Знов дванадцять йдуть, рушниці –
Ніби крила – за плечем.
А у бідного убивці
Стислось серце, сум пече.
Все хутчіше кроком шиє,
Квапить рух, лицем закляк.
Хустку замотав на шиї –
Не оговтався ніяк.
— Петре, сплюнь, якого біса?
— Ти чого оторопів?
— Що, Петрухо, ніс повісив,
Катьку драну пожалів?
— Ох, товариші ви рідні,
Дівку цю колись кохав…
Нічки чорні, мимолітні
Ми проводили в гріхах…
Через пристрасті бідові
У палких її очах,
Через родимки шовкові
Біля правого плеча,
Загубив я, безтолковий, -
Згасла Катина свіча… ах!
— От босяк, завів шарманку,
Бабські нюні розпустив?
— Певно душу з лихоманки
Вивернути захотів?!
— То ж тримася ж до пуття!
— Контролюй свої чуття!
Не такий тут час, Петрухо,
Щоб не з тої встать ноги!
Нам не так ще буде туго,
Ну ж бо, друже дорогий!
Крок Петруха сповільняє,
Усвідомивши суть слів…
Він голівку підкидає,
Знову він повеселів.
- І - їх! І - їх!
Нам розважитись не гріх!
Закривайтесь-но якраз,
Скоро пограбують вас!
Розкрийте льохи і ворота –
Гуляє ниньки вся голота!
***
Ох ти горе-горенько!
Смуток допіка!
Смерть лиха!
Час я скоро вже
Проведу, проведу…
Як я тім’ячко
Розчешу, розчешу…
Як насіннячком
Поплююсь; побрешу…
Як я ножичком
Полосну, порішу!...
Ти лети, буржую, пір’ячком!
П’ю до денця всю кровиночку
За коханочку,
Чорнобривочку…
Ну' ж бо!
Не втечеш від судьби!
Упокой же, господи, душу
твоєї раби…
Нудно!
***
Розігралась хуртовина,
Скрізь пурга, скрізь пурга!
Світу білого не видно,
В’я'знуть чо'боти в снігах!
Сніг воронкою завивсь,
Сніг здіймається увись…
- Ох, пурга страшенна, Спасе!
- Петре! Що ти точиш ляси!
Де й коли тебе він спас,
Золотий іконостас?
Ну, ти, друже, й не свідомий,
Поміркуй-но ти, сірома, –
Чи давно просохла кров,
Змивши Катину любов?
- Крок держи революційний!
Близько ворог стагнаційний!
Вперед, вперед, вперед,
Багнетом – на багнет!
***
Йдуть вони без імені святого –
Всі дванадцять – вдаль.
І на все готові,
І життя не жаль.
Їхні кулі та багнети
Знайдуть ворога в снігах…
У провулочках півмертвих,
Де розлючена пурга…
Скрізь – небачені замети:
Влізь – і з чобота нога…
Кров’ю б’ється
В очі стяг.
Чується
Виття дворняг.
Клич лунає:
Рабству – крах!
Заметіль пилюжить очі,
Дні і ночі
В серці лють!..
І позбувся пут
Робочий
Люд!
Вперед, вперед,
Тримай свій багнет!
***
Не чути галасу міського,
І невська вежа мов німа,
І вже нема городового –
Гуляйте, хлопці, без вина!
Стоїть буржуй на перехресті,
Сховав у ко'мір змерзлий ніс.
Жорсткою поруч втисся шерстю
Паршивий пес, піджавши хвіст.
Стоїть буржуй, як пес огидний,
Питанням скрючившись німим.
І світ стари'й, як пес безрідний,
Хвіст підібгавши, став за ним.
***
Вдалеч йдуть державним махом…
— Хто там стогне? Хто реве?
Вітер це – з червоним стягом
Розігравсь, тканину рве.
Вдалині – замет холодний.
— Хто в заметі – не мовчіть!
Тільки ззаду пес голодний
Шкандибає і скавчить…
— Відчепись ти, шолудивий,
Я штиком полоскочу!
Світ стари'й – як пес паршивий;
Провалися, – розтопчу!
.. Скалить зуби – вовк огидний –
Хвіст піджав – не відстає –
Пес безрідний – жалюгідний…
— Гей, відкли'кнись, хто там йде?
— Хто біжить з червоним стягом?
— Придивися до пітьми!
— Хто ховається зі страхом
За паркани і доми?
— Все одно, тебе добуду,
Краще здайся! Що мовчиш?
— Гей, ти хто? Виходь, паскудо,
Руки вгору і хутчіш!
Трах-тах-тах! – відлуння вихор
Відкликається в домах..
Тільки хуга довгим сміхом
Заливається в снігах…
Трах-тах-тах! Трах-тах-тах!
Мат і мати на вустах.
…Йде загін державним шляхом –
Крізь завію і мороз.
А над ним – кривавим стягом,
Крізь збентеженість віків,
Крізь розгубленість страхів,
Ніжним кличем хуртовинним,
Сніжним розсипом перлинним,
У вінку з троянд іде
Ісус Христос, перед веде.
Надточей Максим 09.07.2025 22:57 • Заявить о нарушении
***
Чорний вечір.
Білий сніг.
Вітер, вітер!
На ногах не встоїть чоловік.
Вітер, вітер –
На всім божім світі!
Завиває вітер
Білий сніжок.
Під сніжком – льодок.
Слизько, важко,
Всякий ходок
Впаде – бідолашка!
Від дому до дому скоро
Почепили канат.
На канаті плакат:
«Вся влада Установчим Зборам!»
Ох,
Бабуся убивається – плаче,
Не зрозуміє, що значить,
Чому на такий плакат
Скільки краму перевелося?
Скільки онуч було б для хлоп’ят,
А усі ж і голі, і босі.
Бабуся, мов курка, щулиться,
Ледве змогла замет перетнуть.
— Ох, Матнко-Заступнице!
— Ох, більшовики у могилу зведуть!
Вітер шмагає!
І мороз проймає до сліз!
І буржуй собі ховає
На перехресті в комір ніс.
А це ще хто? – патлате, враже
Та упівголоса каже:
— Всі зрадники!
— Загине Росія!
Мабуть, писака, з радників –
Витія…
А он і довгополий –
Сторонкою й ховає хліб…
Чого сумни'й і кволий,
Товаришу піп?…
А колись бувало
Йшов і пузом цвів.
І хрестом сіяло
Пузо на людців.
Он бариня в каракулі
До іншої звернулась:
— Ох, ми плакали, плакали...
Посковзнулась
І – лясь – простягнулась!
Ай, ай!
Тягни, піднімай!
Вітер бідовий.
І злий як кат.
Крутить подоли,
Перехожих косить.
Рве, мне і носить
Великий плакат:
«Вся влада Установчим Зборам!»
І слова доносить:
…І у нас були збори...
…Отут, поруч, надворі…
…Обговорили –
І ухвалили:
Десятка – на час. За ніч – четвертак …
Отак...
…І менше ні з кого не брати…
…Гайда спати...
Пізній вечір.
Порожня вулиця.
Один бурлака
Сутулиться,
Здригаються плечі…
Гей, бідолашко!
Підходь –
Поцілуєшся?
Хліба!
Поїсти треба!
Проходь!
Чорне-чорнісіньке небо...
Змерзла і змучена плоть..
Хліба!
Ради господа, хліба!
Геть, старий!
Зло'ба, чорна і хи'бна,
Пече й горить…
Збуджена зло'ба, свята й огидна…
Това'ришу! Зри
В обидва!
***
Гуляє вітер, кружляє сніг.
Ідуть дванадцять чоловік.
Обличчя ніби кам’яні,
Навкруг – вогні, вогні, вогні…
В зубах цигарка, стирчить картуз,
На спину б треба бубновий туз!
Свобода, свобода,
Гей, гей, без хреста!
Тра-та-та!
Холодно, товариші, холодно!
— А Ванька з Катькою – в шинку...
— Керенки в неї в чобітку...
— Ванюха й сам багатий, гад..
— Був наш Ванько, тепер солдат!
— Ну, сучий син, Ванько, буржуй,
— Мою ж бо, спробуй, поцілуй!
Свобода, свобода,
Ох, ох, без хреста!
Тра-ла-ла...
Навкруг – вогні, вогні, вогні…
Кипить-бурлить народний гнів…
Революційний крок тримайте!
Ворог не спить невгамовний,знайте!
Бери гвинтівку, не боягузь!
Пальнімо залпом в Священну Русь –
Кондову! Лубяну'!
Товстозаду! Смоляну'!
Гей, гей, без хреста!
Тра-та-та!
***
Як пішли всі наші хлопці
До Червоних лав служити –
До Народних лав служити –
Головою наложити!
Ох ти горе-ненько,
Солодкеє життя!
Гвинтівочка австрійська,
Пальто - саме дрантя!
Ми на горе всім буржуям
Світовий вогонь роздуєм,
Світовий вогонь в крові –
Господи благослови!
***
Сніг летить, лихач кричить,
Ванька з Катькою летить –
Над голоблями ліхтарик
Електричний миготить…
- Ах, ах, тікай -–
Дорогу звільняй!
У солдатській він шинельці,
На лице – як хрін у перці,
Крутить, крутить чорний вус,
Час підшукуючи,
Мить нащупуючи...
Ось так Ванька – плечі вшир!
Ось так Ванька – дебошир!
Катьку-дурку обіймає,
Про любов верзе вірші…
І закинулась лицем,
І сміється над слівцем…
Ах, Катрусю, ти, Катрусю,
Товстопикая!
На твоїй на шиї, Катю,
Шрам від гострого ножа.
Не зажив під груддю, Катю,
Ще подряпини свіжак!
Грай, грай, пострибай!
Хай душа цвіте як рай!
У мереживах ходила –
Походи ще, походи!
З офіцерами блудила –
Поблуди ще, поблуди!
Йди, йди, поблуди!
Хай цвітуть душі сади!
Пам’ятаєш офіцера –
Не вберігся від ножа…
Чи забула все, холеро?
Чи вже пам'ять не свіжак?
Ех, ех, освіжи,
З ким ти спа'ла, розкажи!
Гетри сірі, сірі очі,
Шоколад "Міньйон" жереш.
Любиш ю'нкерів охоче -
І солдатів, мабуть, теж?
Гей, гей, согріши!
Буде легше для душі!
***
…Назустріч знов несеться вскач,
Летить як смерч, кричить лихач…
Стій, стій! Андрюхо, помагай!
Петрухо, ззаду забігай!...
Трах-тарарах-тах-тах-тах-тах!
Зметнувсь до неба сніжний прах!...
Лихач – і Ванька – навтьоки'…
Разочок ще! Зводіть курки!
Трах-тарарах! От падло, глядь..
…........................
Від гніву руки аж свербля'ть…
Думки' мій мозок теребля'ть…
……………………
З чужим дівчам гуляє, ..гад!..
Утік, падлюко! От шахрай,
Розправлюсь завтра, стрінеш рай!
А Катька? – Мертва, бач! Овва!
Прострелена, бач, голова!
Що, Катько, рильце у пуху?...
Лежи ти, падло, на снігу!
Революційний крок тримайте!
Буржуй не спить невгамовний, знайте!
***
Знов дванадцять йдуть, рушниці –
Ніби крила – за плечем.
А у бідного убивці
Стислось серце, сум пече.
Все хутчіше кроком шиє,
Квапить рух, лицем закляк.
Хустку замотав на шиї –
Не оговтався ніяк.
— Петре, сплюнь, якого біса?
— Ти чого оторопів?
— Що, Петрухо, ніс повісив,
Катьку драну пожалів?
— Ох, товариші ви рідні,
Дівку цю колись кохав…
Нічки чорні, мимолітні
Ми проводили в гріхах…
Через пристрасті бідові
У палких її очах,
Через родимки шовкові
Біля правого плеча,
Загубив я, безтолковий, -
Згасла Катина свіча… ах!
— От босяк, завів шарманку,
Бабські нюні розпустив?
— Певно душу з лихоманки
Вивернути захотів?!
— То ж тримася ж до пуття!
— Контролюй свої чуття!
Не такий тут час, Петрухо,
Щоб не з тої встать ноги!
Нам не так ще буде туго,
Ну ж бо, друже дорогий!
Крок Петруха сповільняє,
Усвідомивши суть слів…
Він голівку підкидає,
Знову він повеселів.
- І - їх! І - їх!
Нам розважитись не гріх!
Закривайтесь-но якраз,
Скоро пограбують вас!
Розкрийте льохи і ворота –
Гуляє ниньки вся голота!
***
Ох ти горе-горенько!
Смуток допіка!
Смерть лиха!
Час я скоро вже
Проведу, проведу…
Як я тім’ячко
Розчешу, розчешу…
Як насіннячком
Поплююсь; побрешу…
Як я ножичком
Полосну, порішу!...
Ти лети, буржую, пір’ячком!
П’ю до денця всю кровиночку
За коханочку,
Чорнобривочку…
Ну' ж бо!
Не втечеш від судьби!
Упокой же, господи, душу
твоєї раби…
Нудно!
***
Розігралась хуртовина,
Скрізь пурга, скрізь пурга!
Світу білого не видно,
В’я'знуть чо'боти в снігах!
Сніг воронкою завивсь,
Сніг здіймається увись…
- Ох, пурга страшенна, Спасе!
- Петре! Що ти точиш ляси!
Де й коли тебе він спас,
Золотий іконостас?
Ну, ти, друже, й не свідомий,
Поміркуй-но ти, сірома, –
Чи давно просохла кров,
Змивши Катину любов?
- Крок держи революційний!
Близько ворог стагнаційний!
Вперед, вперед, вперед,
Багнетом – на багнет!
***
Йдуть вони без імені святого –
Всі дванадцять – вдаль.
І на все готові,
І життя не жаль.
Їхні кулі та багнети
Знайдуть ворога в снігах…
У провулочках півмертвих,
Де розлючена пурга…
Скрізь – небачені замети:
Влізь – і з чобота нога…
Кров’ю б’ється
В очі стяг.
Чується
Виття дворняг.
Клич лунає:
Рабству – крах!
Заметіль пилюжить очі,
Дні і ночі
В серці лють!..
І позбувся пут
Робочий
Люд!
Вперед, вперед,
Тримай свій багнет!
***
Не чути галасу міського,
І невська вежа мов німа,
І вже нема городового –
Гуляйте, хлопці, без вина!
Стоїть буржуй на перехресті,
Сховав у ко'мір змерзлий ніс.
Жорсткою поруч втисся шерстю
Паршивий пес, піджавши хвіст.
Стоїть буржуй, як пес огидний,
Питанням скрючившись німим.
І світ стари'й, як пес безрідний,
Хвіст підібгавши, став за ним.
***
Вдалеч йдуть державним махом…
— Хто там стогне? Хто реве?
Вітер це – з червоним стягом
Розігравсь, тканину рве.
Вдалині – замет холодний.
— Хто в заметі – не мовчіть!
Тільки ззаду пес голодний
Шкандибає і скавчить…
— Відчепись ти, шолудивий,
Я штиком полоскочу!
Світ стари'й – як пес паршивий;
Провалися, – розтопчу!
.. Скалить зуби – вовк огидний –
Хвіст піджав – не відстає –
Пес безрідний – жалюгідний…
— Гей, відкли'кнись, хто там йде?
— Хто біжить з червоним стягом?
— Придивися до пітьми!
— Хто ховається зі страхом
За паркани і доми?
— Все одно, тебе добуду,
Краще здайся! Що мовчиш?
— Гей, ти хто? Виходь, паскудо,
Руки вгору і хутчіш!
Трах-тах-тах! – відлуння вихор
Відкликається в домах..
Тільки хуга довгим сміхом
Заливається в снігах…
Трах-тах-тах! Трах-тах-тах!
Мат і мати на вустах.
…Йде загін державним шляхом –
Крізь завію і мороз.
А над ним – кривавим стягом,
Крізь збентеженість віків,
Крізь розгубленість страхів,
Ніжним кличем хуртовинним,
Сніжним розсипом перлинним,
У вінку з троянд іде
Ісус Христос, перед веде.
Надточей Максим 09.07.2025 22:57 • Заявить о нарушении