Злетіло миттю декілька віршів,
І вітер скрипнув рамою віконця.
Здійнявся ярий віхрь моїх листів
До тих митців, які були від сонця.
Та чи злетів ти, соколе-слов'янцю?
Чи та бандура все ще прозвучить?
Як лисття осіні спалахують у танці
Так твоє слово на вустах горить!
О, ти творець, взірець людського серця!
Що ти тепер? Чи може мандрівник?
У наших дітях є твоє безсмертя,
Ти в українське небо провідник.
Чи думав ти, чи снилося до тебе,
Чим стало для людей твоє життя?
Як твоя пісня вирушить до неба,
То знаєм ми, що це твоя душа.
Віддав ти серце рідному народу,
І кожен день ми пом'ятаєм це.
Багато міст, де сходяться дороги,
Але ж де народилися - одне!
До Петренка
© Copyright: Алина Шейкаш, 2016
Свидетельство о публикации №116092810110
Свидетельство о публикации №116092810110
Рецензии