У неї старенька матуся,
Що п’є із надбитої чашки,
Що в лісі збирає галуззя
І варить їй чай із ромашки.
Матуся мудріша за небо,
Хоча й не промовить ні слова,
Як схоче – співає, де треба,
Бо й з пісні складеться розмова.
Матуся старіша од світу,
Їй все обперезали зморшки:
В очах її поле із цвіту
Кількох кілометрів завдовжки.
В ній сотні доріг і туманів,
Вона проливалась дощами,
В пустелях малих караванів
пісками блукала ночами.
Матуся не вміє всміхатись,
Усмішку поїла їй старість,
Вона вже так звикла боятись,
Що страх їй приспав всю цікавість.
Матуся уміє любити
До сліз, до останнього звуку.
Хоч спробуй її загубити –
Вона зігріватиме руку.
З матусею поряд розлита
Вода, мов маленьке озерце.
То, може, не чашка надбита?
То в неї надломлене серце.
Київ,11.03.15 00:20
Для Лізиної мами, хоч навряд вона це прочитає..
Матуся
© Copyright: Юля Осипенко, 2016
Свидетельство о публикации №116092509544
Свидетельство о публикации №116092509544
Рецензии