Сл пий

Жив такий собі на світі,
Чи на білому, чи ні,
У коморах підземельних
Копоршився у зерні.

Гарно їв  та зодягався,
У літах, вже не малий,
Жінка, теща, троє діток,
Але був наш пан сліпий.

Світла Божого не бачив,
Бо у світлі не ходив.
Під землею заховався,
Так до старості й прожив.

Пан сліпий, не зряча пані,
Всі сліпі там, як один,
Сліпа теща, сліпі доньки,
І сліпий найменший син.

На поверхню пан вилазив,
Як на дворі  була ніч.
Очі в темряву вдивлялись…
Не весела така річ.

Може, він колись і бачив
Світла сонця промінці,
Але біль страшний і мука
Ріжуть очі на лиці.

Тож не дуже воно треба,
Гарно жити й в темноті.
Жінка є, комори повні.
Головне –  не в самоті.

Проживає в підземеллі
Не один такий сліпий.
Правди Божої не знає
Ні дорослий, ні малий.

Під землею спочивають
Бідолаха й багатій.
Так у темряві й здихають.
Буде добриво, чи гній.
*****


Рецензии