Як вогонь, що поволі зникає, нащі душі летять у безмежність
Тільки мить і у всесвіті тиша все сховає й слідів не залишить
Як вода, що ховає колишнє і несе у незнані глибини
Ми ідем крізь ліси і пустелі, а за нами зростають руїни
Як земля, що ховає смарагди і народжує золоті злитки
В сяйві дня і крізь темряву ночі у своїх серцях ми несем світло
Як повітря, нестримне і дике, що зриває з дерев жовте листя
Відкриваючи шлях у незнане летимо над загубленим містом
Як вогонь
© Copyright: Валентина Царенко, 2016
Свидетельство о публикации №116092311188
Свидетельство о публикации №116092311188
Рецензии