Люблю природи полохливу осінь,
Відносить вітер невгамовний біль,
Лікує серце чиста неба просинь,
І для душі є реанімобіль -
Осінній дощ... омиє тіло спрагле
Від бруду, болю, зайвості образ,
В цю мить душа до хмар мрійливо прагне,
Злітає ввись думками раз по раз...
Кружляє листячко з дерев опале,
З ним спогади летять у небуття,
Вернеться щастя в горах заблукале,
Зажевріє світанком майбуття!
Відкрию сонцю душу, мов фіранку,
І радо посміхнуся небесам...
Неспішно вип`ю чаю з філіжанки
І знов порину я в осінній храм!
Осенний храм!
© Copyright: Елена Коленченко, 2016
Свидетельство о публикации №116092108668
Свидетельство о публикации №116092108668
Рецензии