Коли ми з тобой весною повстрічались
Цвіли сади і в них пташки співали,
Тоді так сонце радісно сіяло,
Раділа ти й навкруги все сміялось.
Коли ми з тобою по лісі гуляли,
А між гілок сонця проміння грали,
Ти мені тоді сказала так,
Ми не розлучились ніколи і ніяк.
Весна скінчилась літо промайнули,
А осінню уже вітри подули,
Я по лісі вже блукаю сам,
І не знаю як позбутися тих ран,
На вустах бринить твоє зізнання,
А в голові сидить одне питання ,
Що де та осінь таку силу взяла?
Коли ми бачились останній раз ,
Ти мене в щоку поцілувала,
І на прощання мовила пробач.
Пробачити за те що слів не дотримав,
І не зуміла тебе покохать ,
Тепер я іншого вже повстрічала ,
І не хочу я його втрачати.
За вікном ідуть дощі і грози,
А в душі в мене зимовий буревій,
Й таке не вперше вже переживати,
Я по житті неначе купідон,
Народжений чужі серця єднати,
А своє сховати під замок!!!
Синдром Купидона
© Copyright: Алекс Дампир, 2016
Свидетельство о публикации №116092102995
Свидетельство о публикации №116092102995
Рецензии