В очах пилюки тонни,
покрились кіркою твердою.
Не бачив зрозумілі речі,
Все довіряв. Махала ти мітлою.
Я думав ти принцеса ніжна.
та маскувалась ти зі мною..
Під кілограмами для мене,
твої незчерпні відра гною.
Кружляла, цілувала, ворожила.
Під твою дудку втратив я себе.
Зробила ти мене прозорим чимось,
і я з усього в світі бачив лиш тебе.
Водила ти на прив'язі товстому,
слухняний, власний, милий бультер'єр.
Порвався прив'яз. Вимив очі.
Й побачив твій я справжній інтер'єр.
Й побачив я, що справжню відьму,
ледь-ледь дружиною я не зробив собі.
Та в самоті ти будеш жить віднині,
Й по разу з різними валятися в траві.
Вiдьма
© Copyright: Ваня Брикулець, 2016
Свидетельство о публикации №116091808199
Свидетельство о публикации №116091808199
Рецензии
