Не мають спокою думки,
Вирують пристрасті у серці,
Слова складаються в рядки,
Рядки – у вірш, подібний скерцо.
Вірші – то дзеркало душі!
Буває – сум, буває – радість,
Буває, що в рядках звучить
Нестерпний біль, гнітюча жалість!
Вірші на подвиг надихнуть,
З колін пригноблених піднімуть,
Байдужу душу сколихнуть,
Солодкі спогади навіють.
Адже, коли вірші писав,
То підбирав слова старанно
І людям серце відкривав,
Неначе кожен вірш – останній,
Аби із мовної руди
Метал крилатий натопити,
Знайти негадані рядки
І в душах слід легкий лишити!
Не мають спокою думки...
© Copyright: Виктор Приймак, 2016
Свидетельство о публикации №116091800322
Свидетельство о публикации №116091800322
Рецензии