Не обiцяй!

 
Не обіцяй нічого їй! Бо ти не відаєш про Вічність.
Хоча в похмурий день від неї – світло і тепло,
хоча вона з породи рідкісних жінок, що звично
домівкою так пахнуть, і дітьми, і теплим молоком.

Чарівно з нею навіть без чаклунства,
й здається, що немає більше вже таких,
довіритись їй варто, вірити – не пусто,
так м’яко, що звикати страшно й не звикати – гріх.

Знайомі ледве вчора… То навіщо ж стали ближче
на крок, на думку, на дурман весняних трав,
вона така, тобою вже забута, книжка,
яку ти бережеш, хоч до кінця не зміг, не прочитав.

Коли, по дурості, її ти зрадиш «на панелі»,
простить, не ображаючись, не клянучи украй,
бо вже так сталось, - більш важливий ти для неї,
аніж вона для тебе. То ж не обіцяй!

 




ремікс


Рецензии